Чернігівський ліцей з ПВФП оголошує черговий набір 2024 року. Прийом документів з 01.03.24 по 31.03.24 р. (дивись витяг з правил прийому) м.т. для довідок0972810826


Дмитро Валерійович Бортник

 (Чернігівська область — 12 жовтня 2022, с. Жоржівка, Полтавська область) — український військовослужбовець (майор) пілот 7 БрТА Повітряних сил Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Лицар ордена Богдана Хмельницького III ступеня (2023, посмертно), кавалер ордена «За мужність» III ступеня (2022).

Дмитро Бортник народився на Чернігівщині.

Закінчив Чернігівський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою, Харківський національний університет Повітряних сил імені Івана Кожедуба.

Від 2014 року проходив службу у 7-й бригаді тактичної авіації. Учасник АТО/ООС.

Загинув 12 жовтня 2022 року під час виконання бойового завдання з радіотехнічної розвідки в с. Жоржівка на Полтавщині.

Нагороди

  • орден Богдана Хмельницького III ступеня (26 лютого 2023, посмертно) — за особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі;
  • орден «За мужність» III ступеня (6 вересня 2022) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.
«Рік тому у цей день, 12 жовтня 2022 року, героїчно загинув наш побратим»
Наша розповідь про пілота Дмитра Бортника, який загинув під час виконання бойового завдання з радіотехнічної розвідки на літаку Су-24 МР. Пілот майор Бортник Дмитро Валерійович, народився 24 серпня 1992 року в смт. Парафіївка, Ічнянського району, Чернігівської області. У 2008 році вступив до Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою. Після його закінчення, у 2010 році вступив до Харківського університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, де здобув спеціальність “Льотна експлуатація та бойове застосування літальних апаратів”
У складі 7 Бригади тактичної авіації імені Петра Франка Дмитро Бортник із 2014 року. Він обіймав різні посади: льотчик авіаційної ланки авіаційної ескадрильї, старший льотчик авіаційної ланки авіаційної ескадрильї, командир авіаційної ланки авіаційної ескадрильї, заступник командира авіаційної ескадрильї. З початку війни 2014 року активно брав участь в районах АТО, згодом ООС. Виконував бойові вильоти.
Пілот майор Бортник Дмитро загинув 12 жовтня 2022 року у Полтавській області, під час виконання бойового завдання. Літак був підбитий ворожою ракетою, штурман встиг катапультуватися.
Майор Бортник Дмитро Валерійович УКАЗОМ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №627/2022 від 6 вересня 2022 року нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня, УКАЗОМ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №112/2023 від 26 лютого 2023 року нагороджений орденом “Богдана Хмельницького” ІІІ ступеня (посмертно).
“Я не вірила, що в цей день, коли ми дізналися таку новину, може щось статися! Але небеса поглинули його! Останній поцілунок у вуста. Останній закоханий погляд. Останній раз, коли я підвезла тебе на аеродром, а через кілька годин ми мали б знову зустрітися, ”… - згадує той день Наталія, дружина Дмитра.
Спогади про коханого примушують молоду жінку усміхатися та водночас плакати:
“Пам’ятаю, як Дмитро напередодні нового року розповідав про те, що перед кордоном збираються російські війська і що нас очікує війна. Я до останнього в це не вірила. 24 лютого Дмитро був у від’їзді, його не було поруч. І я, чуючи сирену, розповіла про це Дмитру телефоном, а він каже: Наташ, війна почалась! ВІЙНА... Про неї ми читали в книгах, слухали від наших дідусів та бабусь, але це інше, допоки ти не станеш очевидцем, ти не зумієш пережити той страх, відчай, усю палітру переживань. Уперше чуєш гул ракет, яка одна за одною падає за 5 км від тебе, від чого здригається земля, а паралельно серця тисячі людей завмирають в очікуванні, у них накочуються сльози, усі тримаються за руки, а перед тобою постає все життя, поруч тільки торбинка із необхідним, а все решта - тільки в тобі, твої прагнення, цілі, віра у світле майбутнє мільйонів. І як при цьому зберігати рівновагу та спокій”?
“Інколи думаєш, чому життя дає стільки випробувань, хто розподіляє миті радості та суму, як так виходить, що двоє щасливих людей пробули так мало разом, а планували ж відсвяткувати, як мінімум ”золоте весілля”.
Спогади про Дмитра Бортника побратимів та товаришів:
“Дмитра я завжди буду пам'ятати як дуже грамотного та всебічно-розвиненого офіцера, що не цурався труднощів та багато працював над собою. Мене завжди вражала широта його інтересів, від музики та іноземних мов до …неба”. Здавалось, що йому подобався сам процес навчання. Навряд чи Дмитра можна було назвати військовою людиною, - занадто волелюбний, занадто тактовний, занадто емоційний… Рідко ці якості допомагають в просуванні по службі, але він не був кар'єристом, думаю, саме авіація як така була його пристрастю”.
“Він був дуже спокійною, безпосередньою та щирою людиною, що всіх підкупляло. Дмитро був наймолодшим льотчиком в частині, мабуть, саме тому до його професійного зростання була прикута найбільша увага, багато досвідчених пілотів долучалось до його становлення”.
“Початок повномасштабної війни, на мою думку, морально найбільше вплинув саме на Дмитра, настільки разючим був контраст між вчорашнім безтурботним, іноді замріяним хлопцем та сьогоднішнім серйозним чоловіком. Не знаю, що більше зіграло в цьому роль - турбота про нещодавно збудовану сім'ю чи смуток за загиблими побратимами, але зміни були значні. За більш ніж пів року, протягом яких Дмитро обіймав посаду заступника командира авіаційної ескадрильї, він сповна зміг проявити лідерські якості та своїм прикладом багатьох надихнути, хоча його головним пріоритетом завжди була сім'я”.
“Ти не тут, але твоя зірка вже сяє в небі, у височині над будинком, де зростає твій Янгол, настільки яскраво, пропорційно тим добрим справам, які ти зробив. Ти неперевершений приклад для багатьох українців, своєю завзятістю до перемоги та створенню майбутнього для твоїх дорогих серцю людей. Говорять, час - еліксир, що лікує душу, але чи вистачить його бодай на те, щоб на краплинку стало легше?..”
🇺🇦 Вічна пам'ять Герою!

 

«Я завезла його на аеродром і більше не побачила живим!» - розмова з дружиною загиблого пілота

(за матеріалом Анна Дерейчук журналіст)

Вона була тендітною пташкою в руках сильного чоловіка. Але в один із днів кривавої війни завезла чоловіка автівкою на аеродром і не дочекалася його повернення. А під серцем уже билося дитя.

Ми зустрілися з Наталею Бортник, вдовою пілота Дмитра Бортника, який загинув під час виконання бойового завдання на літаку Су-24 МР. Вагітна жінка поділилася спогадами про чоловіка і розповіла про життя після втрати коханого.

Текст створений у партнерстві з платформою пам'яті Меморіал, яка розповідає історії вбитих Росією цивільних та загиблих українських військових. Аби повідомити дані про втрати України – заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.

Дмитро Бортник родом із Чернігівщини. Закінчив Чернігівський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою, а згодом – Харківський університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. З 2014 року служив у складі 7 Бригади тактичної авіації імені Петра Франка. Брав участь в АТО, згодом ООС. Виконував бойові вильоти.

Пілот Дмитро Бортник загинув 12 жовтня 2022 року у Полтавській області, Миргородському районі, селі Жоржівка, під час виконання бойового завдання з радіотехнічної розвідки. Йому було 30 років. Штурман катапультувався.

Указом Президента України №627/2022 від 6 грудня 2022 року нагоржений орденом “За мужність” ІІІ ступеня.

"Дмитро приїхав до мене із оберемком польових квітів"

Наталія Бортник поділилася спогадами про загиблого чоловіка

«Кохання мого життя, життєвий союзник, вічна підтримка, турботливий чоловік, ти будеш завжди прикладом для мене, а я залишатимуся вірна тобі та нашим планам», – крізь сльози починає розмову дружина Дмитра Бортника Наталія.

Наталія, як і Дмитро – з Чернігівської області. Ще маленькими вони у складі однієї команди їздили до Італії за спеціальною програмою: Наталія – як дитина з багатодітної сім'ї, Дмитро – як сирота. А через роки вони впізнали один одного на фото.

Молоді люди час від часу спілкувалися, а шість років тому Дмитро приїхав до Наталії в Київ, де дівчина тоді мешкала й працювала, із великим оберемком польових квітів.

«Ми пішли в кафе, довго говорили, сиділи під вечірнім зоряним небом, і на цьому наше побачення закінчилося. Він поїхав до Старокостянтинова, де вже служив на той час, і кожен продовжив будувати своє життя».

Через три роки Наталія вже працювала в Італії, тоді був коронавірусний карантин, вони знову почали переписуватися із Дмитром – це тривало кілька місяців. Згодом Дмитро запросив Наталію до Старокостянтинова на екскурсію. І дівчина погодилась.

Наталія каже, що їхні з Дмитром дні народження були особливими

«Я приїхала в грудні, якраз напередодні свого дня народження. Ми подорожували Хмельниччиною, побували в Кам'янець-Подільському, Хмельницькому, гуляли Старокостянтиновом. Він дуже гарно вмів розповідати про історичні місця, палаци. Його хотілося слухати».

Обручка, з якою Дмитро освідчився Наталії

6 грудня, у день народження дівчини, Дмитро освідчився і зробив пропозицію. Молодята почали будувати своє сімейне гніздечко. А згодом Наталія дізналася,що вагітна. Обоє раділи і будували плани.

Кіт Лакі став улюбленцем Наталі

«У Дмитра був котик Лакі. І хоча раніше я не дуже любила котів, з Дмитром усе змінилося, і той котик став для мене особливим. Ми не розділяли роботу на жіночу і чоловічу. Коли в Діми був час, ми готували разом щось надзвичайно смачне – наприклад, лазанью, фаршировані перці, налисники з грибами. Якщо потрібно було повісити жалюзі, то разом їх складали. Хоча мені було складно зрозуміти, що й до чого, але дві голови краще, ніж одна. Порядок у гаражі ми також наводили разом.

Дмитро був дуже терплячим, цілеспрямованим. Він рано залишився без батьків. Без мами у 7 років, а без тата у 8. Його разом з братом виховувала бабуся», – згадує Наталія.

Після польотів Дмитро завжди телефонував Наталії

Ще зі школи в Дмитра була мрія стати льотчиком, тому він так наполегливо крокував до її здійснення, хотів підкорювати «небесні глибини», стояти на захисті своєї країни. І йому це вдалося.

 

Книга про курсантське життя і перше кохання

Дружина загиблого розповіла, що Дмитро написав книгу «Один день» про курсантське життя і перше кохання.

«Спочатку він робив записи на папері, а коли назбиралося багато сторінок, то все переніс в електронний варіант. Книга написана російською мовою, тому я вирішила її перекласти і в майбутньому видати», – ділиться планами Наталія.

Наталія має освіту редактора, тож планує відредагувати книгу, бо дуже хоче, щоб мрійливі сподівання чоловіка закарбувалися в пам'яті багатьох людей.

«Коли читаєш книгу, відразу кидається в очі те, що людина у 20 років може так глибоко мислити. До речі, ще зовсім недавно Діма планував розпочати роботу над іще однією книгою».

Наталія до останнього не вірила у те, що розпочнеться війна

Спогади про коханого примушують молоду жінку усміхатися та водночас плакати.

«Пам'ятаю, як Дмитро напередодні нового року розповідав про те, що перед кордоном збираються російські війська і що нас очікує війна. Я до останнього в те не вірила. 24 лютого Діма був у від'їзді, його не було поруч. І я, чуючи сирену, розповіла про це Дмитру по телефону, а він каже: «Наташ, війна почалась!» Війна... Про неї ми читали в книгах, слухали від наших дідусів та бабусь, але це інше. Допоки не станеш очевидцем, не зумієш пережити той страх, відчай, усю палітру переживань. Уперше чуєш гул ракет, яка одна за одною падає за 5 км від тебе, від чого здригається земля, а перед тобою постає все життя, поруч тільки торбинка із необхідним, а все решта – в тобі: твої прагнення, цілі, віра у майбутнє мільйонів. І як при цьому зберігати рівновагу та спокій?»

Він навчав мене бачити різницю між Су-24 МР та МІГ-29

Дмитро запропонував коханій, щоб вона поїхала на деякий час за кордон.

«І в мене навіть був варіант виїхати до Болгарії, я на той час мала досвід роботи за кордоном. Зваживши нинішню ситуацію, вирішила залишитися із Дмитром, бути для нього підтримкою тут, а не за сотні кілометрів, і ні на мить не пошкодувала про свій вибір. Він літав у небі, як той птах, дотримувався маршруту, але в різних ситуаціях умів маневрувати, щоб приземлитися та повернутися додому, а потім за чашкою чаю ми обговорювали казуси в польоті».

Дмитро навчив Наталію розрізняти типи літаків

Закохані часто дивилися, як літаки здіймалися в небо.

«Згадую, як він навчав мене бачити різницю між Су-24 МР та МІГ-29. В його очах палав такий азарт! Мені було цікаво, з якою швидкістю літаки рухаються, в яких погодних умовах, яке в них завдання на сьогодні. Ці безперервні розмови приносили задоволення обом.

Він робив бойові польоти, кількість яких я знала, але після кожного телефонував мені, і я відчувала: з ним все добре, за винятком цього останнього фатального польоту. Зовні можна приховати емоції, стримати біль, але всередині душа обливається сльозами, смутком та сподіванням, що він досі живий...»

У той день я розповіла йому, що в нас буде донечка. Він сказав: я такий радий!

Напередодні трагедії, яка сталася 12 жовтня, Наталія поганого не відчувала. 10 жовтня пара повернулася із Чернігівщини, де вона познайомила коханого з мамою та сестрами. Жінка носила під серцем дитя.

«Наступного дня у мене було УЗД, ми дізналися стать нашої майбутньої дитини. Тільки-но я вийшла, одразу зателефонувала коханому й сказала, що в нас буде дівчинка. Це було перед самим польотом, він навіть до літака йшов, як мені потім розповідали, із телефоном».

Він сказав: «Я такий радий»! А я відповіла, що в мене є відео, яке ми подивимося ввечері. Але потім вирішила, що краще відразу скину, хай уже побачить наше маля. Він його так і не побачив. Бо був уже в польоті.

«Я не вірила, що в цей день, коли ми дізналися таку новину, може щось статися! Останній поцілунок у вуста. Останній закоханий погляд. Останній раз, коли я підвезла Дмитра на аеродром, через кілька годин ми мали б знову зустрітися. Він посмакував би борщем, а на десерт – налисниками…», – згадує той день Наталія.

«Він сказав тоді: «ти о 14 мене забереш, а потім у мене ще будуть ввечері польоти». Я йому після другої години починаю телефонувати, а він не в мережі, потім з'являється і не передзвонює. Дмитро зазвичай завжди був на зв'язку. І я тоді зрозуміла – щось не так. Але до останнього не допускала чогось поганого. Навіть коли кілька годин не виходив на зв'язок, думала, що значить на завданні і скоро зателефонує. Я старалася завжди зберігати спокій.

Але коли приблизно о пів на п'яту до мене прийшли мої друзі і командир, я побачила їхні похмурі обличчя і зрозуміла, що щось сталося. Мене провели у квартиру, а потім розповіли, що Діма загинув. Вони це кажуть, а я говорю: «Ні, він капультувався, він зараз вийде на зв'язок і ви будете знати, що він живий». Але у відповідь чую: Наташ, ні!.

Тепер розумію: перша стадія, яка супроводжує процес переживання горя, – заперечення».

Сенс життя - донечка

Наталія, яка виношує дитину, зазначає, що найголовнішим сенсом її життя тепер є донечка. Дочекатися, дати їй гідне майбутнє, здійснити плани, які були задумані ще із Дмитром.

«І зараз мій емоційний стан безпосередньо пов'язаний із донечкою. Я розумію, що треба себе стримувати. Діма ніколи не хотів, щоб я плакала. Мій чоловік був дуже турботливий, завжди підтримував мене, оберігав і вирішував усі проблеми. І те, що я навчилася керувати авто, – лише його заслуга, бо жоден інструктор не був би таким терплячим.

Разом ми любили прогулянки містом. Мені подобалося все, що подобалося йому. Навіть на рибалку разом їздили. За два роки нашого спільного життя ми об'їздили пів України. Я ніколи не забуду наш шалений підйом на Говерлу. Тоді я вже була при надії, хоча ще не здогадувалася. Він умів підбадьорити, спонукати перемагати себе.

Дмитро і Наталя у день одруження

Ми розписалися уже під час війни, 15 квітня. Завжди намагалися бути вдвох якомога більше, отримати колосальне задоволення від нових побачених місць. Зараз, передивляючись світлини та відео, відчуваю себе в тих моментах з ним, заново проживаю ті емоції, які ще довго будуть спалахувати в моїй пам'яті».

"Я такий же незалежний, як і наша країна"

«У Діми день народження – 24 серпня, він завжди говорив, що «я такий же незалежний, як і наша країна». У цей день він був у ротації, але коли приїхав 4 вересня, я організувала для нього свято так, як він хотів. Ми відсвяткували його 30-річчя з друзями.

Інколи думаєш, чому життя дає стільки випробувань, хто розподіляє миті радості та суму, як так виходить, що двоє щасливих людей пробули так мало разом?

Дмитро навчив Наталю грати на гітарі

А на моє 25-річчя минулого року він усе продумав до дрібниць. Сказав мені, що йде на роботу, а потім прийшов із величезним букетом білих троянд. Подарував люстерко із лампами, парфуми, оформив святкову атмосферу в домі. Він був таким ніжним і романтичним. Грав на гітарі, замовив суші і ми довго гуляли. Ці два дні народження були найкращими в моєму житті».

Наталія згадує чоловіка як сильну особистість.

«Діма ніколи не піддавався паніці, а я старалася брати приклад. І навіть коли було неспокійно, тихенько плакала, але розмовляючи з ним, приховувала свої емоції. Знала, що цим ніяк не допоможу».

Орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, яким нагородили пілота Дмитра Бортника

Молода жінка отримала орден Богдана Хмельницького III ступеня, яким нагородили її чоловіка, пілота Дмитра Бортника,.

 

«Я трималась, допоки не почали лунати прізвища та імена тих, хто служив разом із Дмитром. А коли дійшла черга до нього, емоції взяли гору над будь-яким контролем почуттів... Я тримала цю шкатулку з орденом, відчувала гордість за Дмитра, але це не може повернути йому життя», – зі сльозами згадує Наталія.

Досі Наталія чекає чоловіка з польотів

Наталка все ще чекає, що ось-ось відчиняться двері і Дмитро повернеться з польотів.

«Ранком я тобі готую смачний сніданок і проводжаю на роботу. В обід ми граємося із Лакі, п'ємо чай, дивимося одне одному в очі, проміння сонця грає барвами на твоєму обличчі…», – згадує дні з ним жінка.

Наталія Бортник з друзями, які підтримують майбутню маму

А потім Наталія наче повертається до реальності.

« … Ти не тут, твоя зірка вже сяє в небі, у височині над нашим будинком, настільки яскраво, пропорційно тим добрим справам, які ти зробив. Ти неперевершений приклад для багатьох українців, своєю завзятістю до перемоги та створенням майбутнього для твоїх дорогих серцю людей. Говорять, час – еліксир, що лікує душу, але чи вистачить його бодай на те, щоб на краплинку стало легше?»